Чоловік вижив після удару FPV-дрона та зараз проходить лікування.
Зранку на Різдво, 25 грудня, троє волонтерів потрапили під ворожий російський удар FPV-дрона в Костянтинівці на Донеччині під час спроби евакуювати пораненого дідуся, який чекав їх без верхньої кінцівки. Унаслідок атаки волонтер В’ячеслав Ільченко загинув, а двоє інших – Богдан та Едуард – отримали порання і досі проходять реабілітацію та відновлення.
Про це розповів волонтер із Краматорська Богдан Зуяков у коментарі виданню ZMINA.
“Ми їхали втрьох на евакуаційну місію з порятунку дідуся. Йому напередодні ввечері відірвало руку дроном. Ми багато разів були в Костянтинівці й розуміли ризики. У якийсь момент, коли ми заїхали до міста, побачили дрон, який злітає. Я не знаю, чи це був “ждун“, або просто ми потрапили на нього. У нас було секунди дві чи три максимум“, – пригадує момент обстрілу Богдан Зуяков.
Коли волонтер побачив дрон, загальмував автівкою і сказав хлопцям вистрибувати з машини. І якраз у цей момент стався вибух.
“Я піднявся на ноги й побачив, що позаду мене мій напарник Едуард сидить. Він не встиг зреагувати й вистрибнути з машини, але він згрупувався. І, коли він вийшов з автівки, у нього на нозі йшла кров. Він одразу почав оброблювати собі рану, накладати бинт. Але я не зміг побачити В’ячеслава. Хоча, коли я вистрибував, бачив бічним зором, що він уже збирається теж це робити, але він не встиг“, – говорить волонтер.
Машина волонтерів була вся в диму, а В’ячеслав сидів у ній.
“Спершу я не міг усвідомити, що трапилось. Можливо, він просто пригнувся і чекає, щоб оговтатися від вибуху. Я почав бігти до нього. І, коли підбіг, побачив, що йому вже не допомогти, він загинув одразу. Йому потрапило прямо в голову, і шансів, на жаль, у нього не було зовсім“, – каже Богдан Зуяков.
Загалом з початку обстрілу, за відчуттями волонтера, минуло секунд 20. Коли він зрозумів, що В’ячеслав загинув, на собі відчув біль. Це було поранення спини, з якої теж ішла кров.
У цей момент до волонтерів під’їхали військові, які й підібрали їх і доправили до лікарні в Дружківці. Загиблий волонтер тим часом лишився в автівці в Костянтинівці.
“У лікарні нас обкололи, трішки адреналін знизився, ми підзаспокоїлись і почали вже аналізувати, що трапилось. Ми зрозуміли, що маємо забрати Славу, хоча і самі поранені. Ми доїхали до Костянтинівки з рушницею і пересувалися човниковим бігом“, – говорить волонтер.
Богдан вважає, що це був найжахливіший день за весь волонтерський час: бо і їм з Едуардом було фізично тяжко, і вони страждали від загибелі волонтера.
Також волонтер не знає, як склалася доля діда, по якого вони їхали. Він припускає, що його ніхто не врятував, бо до лікарні ніхто не надходив.
Наразі у волонтера багато ушкоджень на тілі, зокрема досі лишаються уламки в лікті, у попереку та лівій нозі. Загалом, за його підрахунками, на його тілі було 27 отворів від уламків. В Едуарда також серйозні поранення – компресійний перелом хребта й уламки в обох ногах.
“Зараз ми відновлюємося, боремося за своє здоров’я в плані бюрократії. Я, наприклад, потрапив першого разу до травматолога десь через два тижні після поранення. Мій напарник також. Ми дуже довго мучилися від болю, поки не отримали хоча б рецепт для ліків. Зараз ми вже діагностували, що з нами і як лікуватись. Тепер просто потрібен час, щоб відновитися повноцінно і продовжувати свою роботу“, – додав Богдан Зуяков.