Попри війну, втрату друзів і обмеження через комендантську годину, підлітки з прифронтового Краматорська продовжують вчитися, творити, мріяти й шукати себе в новій реальності.
Журналістка «Новин Краматорського району» Сабріна Якубова взяла інтерв’ю у керівниці гуртку гітари та його учасниць.
Будемо вдячні саме вам, якщо підпишетеся на наш Telegram-канал «Новини Краматорського району» за посиланням ТУТ. Також, за бажання, ви можете підтримати нас фінансово за посиланням ТУТ. Обов’язково зазначте призначення платежу як «Благодійність». Будь-який внесок – 1, 2, 5 чи 10 – є цінною підтримкою для нас.
— Розкажіть про себе. Скільки вам років, звідки ви і чому вирішили почати грати на гітарі та приєднатися до цього гуртка?
Аня: Мені скоро буде 23 роки, я місцева. Почала грати на гітарі 5 років тому під час карантину і очолила гурток після того, як мене попросили замінити попередню керівницю більше року тому.
Катя: Мені скоро 17, переходжу до 11 класу. Я місцева і займаюся гітарою теж з карантину 2020 року, а музикою загалом — із 6 років. Раніше я відвідувала уроки фортепіано в музичній школі і коли дізналася про створення цього гуртка, то подумала: «Чому б не приєднатися? Мені потрібна соціалізація».
Настя (15 років): Я закінчила 9 клас. Мене привела сюди мама і попросила покликати інших підлітків.
Настя (14 років): Я закінчила 8 клас, і мене сюди привела Настя.
Юля: Мені 15 років, я закінчила 9 клас, і мене також сюди привела Настя.
Троє дівчат почали грати на гітарі саме через гурток. І усі, окрім Ані, відповіли, що бачать гру на гітарі лише як хобі.
— Чим загалом захоплюється молодь прифронтового міста? Можливо, ваш спосіб проведення дозвілля відрізняється від того, як проводять час однолітки з інших міст? Хтось із вас відчуває, що вам не вистачає спілкування через те, що більшість друзів, знайомих виїхали з міста?
Ю.: У мене є багато знайомих, які продовжують відвідувати творчі гуртки — це гітара, малювання, у декого — барабани. Зазвичай вони теж проводять свій час у всіляких компаніях. Нещодавно познайомилася тут з людьми. Вони кличуть мене гуляти або я сама виходжу з собакою — головне не сидіти вдома. Комендантська година впливає на моє життя, адже доводиться повертатися від друзів з іншої частини міста на останньому автобусі. Автобуси курсують до 17:00-18:30, залежно від напрямку.
— Тобто гуртки та секції продовжують працювати?
Н. (15 р.): Не всі. Раніше я ходила на карате, а зараз такого вже немає.
— Тобто гуртків стало значно менше?
Н. (15 р.): Більшість переїхали до інших міст.
— Вони виїхали одразу після початку повномасштабного вторгнення чи згодом?
Н. (15 р.) : Більшість — одразу, а деякі —поступово. Хтось закрився, хтось виїхав у міру наближення лінії фронту. У мене майже всі знайомі та друзі виїхали з міста за кордон або до інших українських міст.
А.: Нам багатьом тут подобається фарбувати волосся, змінювати імідж та малювати. Наприклад, я набираю клієнтів і малюю на замовлення. Також намагаюся читати — зазвичай, слухаю аудіокниги. Найчастіше — фентезі: «Володар перснів», «Хроніки Нарнії». Щодо самотності — більшість моїх друзів та однокласників виїхали за кордон. Дехто зараз у ЗСУ. Це сумно, адже ми якраз планували зустрітися через 5 років після випуску. Можливо, влаштуємо онлайн-зустріч. Багато хто вже вийшов заміж чи одружився — і залишився там. Я за них дуже рада, але трохи їх не вистачає. Хочеться їх побачити, обійняти. Комендантська година сильно впливає на моє життя. Важко з кимось зустрітися. Таксі ввечері дороге, автобуси рано припиняють маршрут. Кафе, магазини – усе зачиняється дуже рано.
Н. (14 р.): Мені подобається дивитися короткі тайські та корейські серіали.
К.: Я надаю перевагу перебуванню вдома, аніж в компаніях, бо я інтровертка. Тобто це не через війну або комендантську годину. Я не працюю і виходжу на вулицю вдень, тому комендантська не сильно вплинула на моє життя. Мені більше подобається читати, ніж дивитися кінематограф. З дитинства вивчаю мови і нещодавно отримала другий рівень володіння китайською мовою.
— Як бачимо, у молоді з прифронтового міста такі самі захоплення, як і в однолітків з інших регіонів. Вони так само гуляють, і життя в цьому плані триває. А де люди приблизно вашого віку раніше проводили свій час?
А.: Ті, хто старші, ходили до кафе-клубу «Ria Pizza» (був зруйнований рос. військами 27.06.2023, унаслідок чого загинуло 13 людей). Раніше у центрі ставили головну ялинку, запрошували відомих артистів, влаштовували концерти – усе сяяло і приходило багато людей. Зараз там майже ніхто не ходить, навіть молодь.
— Чи виникало у вас бажання повернутися до очної форми навчання? Ви вже вирішили, на яку спеціальність плануєте вступати?
Ю.: Думаю, краще вже повернутися до очного навчання. Планую вступати до Львівського коледжу культури та мистецтв на акторську спеціальність.
К.: Так, було б краще, якби ходили до школи, але ситуація не дозволяє.
Думаю вступати на перекладача або на менеджмент у Києві чи за кордоном.
Н.: Хочу стати юристкою. Раніше розглядала Київ, але через війну шукаю безпечніші варіанти — наприклад, університети в Польщі або Німеччині.
Н. (14 р.): У школу спочатку хотілося повернутися заради спілкування, але зараз я розумію, що не хочу туди повертатися. Ще не вирішила куди вступати, але схиляюся до творчої професії.
А.: Планую заочне навчання на психолога в Слов’янському університеті, щоб поєднувати з волонтерством та роботою.
Матеріал підготувала: Сабріна Якубова