У дитячому будинку №1 міста Слов’янська проживала та навчалася донька Романа Шухевича в період з 1948 по 1956 роки, коли їй було від 8 до 15 років.
Цю історію розкривають «Новини Краматорського району» за інформацією від доцента Донбаського педагогічного університету Валерія Романька.
Виявляється, відомо було невеликій кількісті мешканців Слов’янська та Донеччини про цей історичний факт. Від 1948 по 1956 роки, насильно відділена від своїх батьків, 5-річна Марія та 12-річний Юрій Шухевичі були відправлені до міста Сталіно в дитячий будинок. Юрій намагався втекти, але його спроби були марні. Тоді Марію відправили до іншого місця – у дитячий будинок Слов’янська.
Особливість полягала в тому, що мати передбачливо переписала їхнє прізвище на дівоче, використовуючи прізвище «Березинська». Однак у дитячому будинку змінили прізвище на «Березанська», рік народження змінили на 1942, а місце народження – з Кракова на Сталіно. Навіть національність вказали як росіянка, замість українка.
Таким чином, дівчинка Марія Березанська, яку ласкаво називали Мусею, проживала у Слов’янську у дитячому будинку, і ніхто з оточуючих не знав її справжнього походження до 14 років. Тільки після отримання листа від матері, яка вийшла із тюрми та розшукувала своїх дітей, Марія дізналася про своє справжнє походження.
Завдяки зусиллям земляків із Костянтинівки та Віктора Мандриці з Барвінкового, вдалося встановити контакт із пані Марією. Вона поділилася рідкісними фактами зі свого життя та надіслала деякі матеріали, які були передані Валерієм Романьком.
Вражаюча історія Марії Березанської, відомої як Муся, свідчить про величезний вплив політичних подій на долі звичайних людей. Її доля в дитячому будинку і схована ідентичність свідчать про те, якими тяжкими можуть бути наслідки політичних рішень на особистому рівні.
Цей розповідь також висвітлює велику людську силу та вольові риси Марії, яка не тільки встояла у важких умовах дитячого будинку, але й зуміла знайти свою справжню сім’ю після років розлуки. Також вражає відданість матері, яка виходячи із труднощів своєї ситуації, витримала в’язницю та розшукувала своїх дітей.
Ця історія служить нагадуванням про те, наскільки важливо залишатися сильним у важкі часи і шукати світло у темряві. Висловлюю вдячність за зусилля тих, хто виявив інтерес і долучився до розкриття цієї унікальної історії. Нехай вона буде джерелом натхнення для тих, хто стикається з викликами долі.