Що чекає на внутрішньо переміщену особу, яка опинилася в чужому місті без грошей і зв’язків — реальний експеримент.
Журналіст інформаційного агентства «Новини Краматорського району» на кілька днів став звичайним переселенцем, щоб дізнатися, чи є шанс вирватися з кола невизначеності.
Будемо вдячні саме вам, якщо підпишетеся на наш Telegram-канал «Новини Краматорського району» за посиланням ТУТ. Також, за бажання, ви можете підтримати нас фінансово за посиланням ТУТ. Обов’язково зазначте призначення платежу як «Благодійність». Будь-який внесок – 1, 2, 5 чи 10 – є цінною підтримкою для нас.
Наш експеримент проводився у Дніпрі, і ніхто не знав про журналістську приналежність автора.
Усе почалося з залізничного вокзалу Краматорська. О 13:00 згідно з розкладом вирушає електропоїзд «Краматорськ — Верхівцеве», що проходить через Дніпро. Із собою — лише найнеобхідніше: документи, змінний одяг, пара взуття, носки, білизна та пляшка води. Жодного плану, жодних домовленостей — усе по-справжньому.
О 18:40 потяг прибуває в Дніпро. Саме тут усвідомлюєш, що твоє минуле — вже на відстані сотень кілометрів. Ніхто не чекає, житла немає, а на кишені — лише 500 гривень, зібрані завдяки донатам наших читачів. Вечір, холодні стіни вокзалу й ризик залишитися на лавці без нічлігу.
Разом із воєнкором Олександром Качурою, який теж перебував у Дніпрі, ми починаємо шукати житло через інтернет. Варіантів за 500 гривень — нуль. Шукаємо волонтерські організації, які б надали прихисток ВПО. На вокзалі — жодної інформації, куди звертатися.
Телефонуємо за знайденими в інтернеті номерами — одне за одним отримуємо відмови. Деякі організації вже не працюють, інші не приймають нових переселенців. Після 10-ї розмови одна з жінок порадила звернутися до територіального центру допомоги «Pluriton», що знаходиться у будівлі колишніх кас біля вокзалу.
Телефонуємо — відповідає чоловік, який підтверджує, що центр надає тимчасовий прихисток. Йдемо туди. Двері зачинені, але є дзвінок. Після натискання відкривають — і нас впускають. Усередині — стіл реєстрації, кілька співробітниць, охоронець.
Пояснюємо ситуацію. У центрі «Pluriton» допомагають лише тим, хто прибув до Дніпра цього ж дня — потрібно надати квиток як підтвердження. Після перевірки — оформлення документів, поселення.
Перед заселенням попереджають: алкоголь і наркотики — під забороною, порушення — автоматичне виселення. Спати доводиться у загальному приміщенні на 50 людей із двоярусними ліжками, але все охайно, спокійно. Пропонують вечерю та чай. Їжа проста, але смачна.
Наступного ранку запитують, чи треба допомога з доїздом далі — пропонують організувати транспорт. Можна залишатися до трьох днів, але за потреби термін продовжують. Мам із дітьми розміщують в окремих кімнатах з іграшками та всім необхідним.
Працівники центру розповіли, що мають програму підтримки ВПО. Наприклад, родинам із дітьми допомагають орендувати квартиру: платять за послуги рієлтора та перший і останній місяць проживання. Самотніх людей заселяють до гуртожитків на тих же умовах.
Усім мешканцям надають продуктові та гігієнічні набори. Їх вистачає на 2–3 тижні. Також у центрі оформлюють виплати по 10 800 грн на кожного члена родини, а за потреби — ще й статус ВПО.
Ще один напрямок — евакуація. Центр самостійно вивозить людей із прифронтових зон. Для цього потрібно зателефонувати й попередити про кількість людей і речей. Везуть тільки необхідне — холодильники чи пральні машини ніхто не вантажить.
Якщо ви або ваші знайомі потребують допомоги — ось контакт центру волонтерів: +38097 566 46 80.
Цей експеримент показав: навіть у критичних обставинах можна знайти підтримку — якщо не здаватися та діяти. Але система потребує змін: переселенцям не завжди легко отримати допомогу, а інформація про підтримку часто недоступна або неактуальна. Також виникають питання до окремих фондів, що фінансуються за міжнародні кошти під егідою допомоги ВПО, а насправді її не надають.