Окупація Донеччини стала для Кремля політичним «планом-максимум».
Військовий і блогер Кирило Сазонов вважає, що окупація Донеччини стала для Кремля політичним «планом-максимум», однак російські війська застрягли в боях за Костянтинівку та на підступах до агломерації.
Окупація Донецької області для Кремля стає безумовним пріоритетом насамперед із політичних причин — Росії потрібен «успіх» і результат, який легко продати власній аудиторії. Таку оцінку озвучив відомий український військовий та блогер Кирило Сазонов, аналізуючи ситуацію на напрямку Костянтинівка–Дружківка–Краматорськ–Слов’янськ. Про це повідомляють «Новини Краматорського району».
Будемо вдячні саме вам, якщо підпишетеся на наш Telegram-канал «Новини Краматорського району» за посиланням ТУТ. Також, за бажання, ви можете підтримати нас фінансово за посиланням ТУТ. Обов’язково зазначте призначення платежу як «Благодійність». Будь-який внесок – 1, 2, 5 чи 10 – є цінною підтримкою для нас.
За його словами, «звільнення» так званого «народу Донбасу» Москва може подати як «велику перемогу Путіна», а провали на інших напрямках — традиційно пояснювати «жестами доброї волі». Втім, головна проблема для окупантів у тому, що агломерація чотирьох міст «категорично не дає себе окупувати», а для прориву потрібні «фантастичні за розмірами резерви», яких у РФ «у вільному вигляді просто не існує».
«Тут не працює звична схема»
Сазонов наголошує: на Донеччині вже зосереджена значна маса російських сил. Зокрема, довкола Костянтинівки, за його оцінкою, тривалий час безуспішно намагаються просуватися підрозділи 8-ї загальновійськової армії та 3-го армійського корпусу РФ. Він підкреслює, що «восьмерка» воює там давно і зазнала важких втрат — склад частин змінювався не один раз.
Окремо Сазонов зазначає, що для «вирішального прориву» противник «підключав» частини й з інших напрямків, однак відчутного результату це не дало: підрозділи приходили «тимчасово на підсилення», але часто «так і залишалися» — хтось у складі угруповання, а хтось, як пише автор, «у м’якій донецькій землі».
На думку Сазонова, у районі Костянтинівки не спрацьовує звична для противника модель: якщо вперлися в населений пункт — «кидати більше ресурсу», штурмувати без пауз і, попри великі втрати, зрештою отримувати «результат на землі». Тут же, каже він, виходять переважно тільки високі втрати без прориву.
Довгі бої й мінімальне просування
Серед прикладів, якими оперує Сазонов, — тривалі бої за Часів Яр і повільне просування на відтинку від Торецька у напрямку Костянтинівки. Це, на його думку, показує, наскільки складно РФ реалізувати задум «з півдня на північ» у бік Слов’янська.
Описуючи еволюцію тактики, Сазонов умовно ділить спроби взяти Костянтинівку на кілька етапів:
- спочатку — «потужний штурм» і наступ двома колонами з півдня та сходу;
- потім — спроби «оточити» і відрізати місто від Дружківки;
- нині — перехід до інфільтрації малими групами вглиб українських позицій.
Втім, і ця тактика, за словами автора, не дає стабільного результату: такі групи зазвичай швидко виявляють і знешкоджують. Згадує Сазонов і спроби маскування «під цивільних», які, як він іронічно зауважує, також не спрацьовують.
«Старий глобальний план» — оточити агломерацію
Окрему увагу Сазонов звертає на те, що на тлі відсутності швидких успіхів російське командування, за його оцінкою, «здуло пил зі старого глобального плану» — спробувати оточити одразу всю агломерацію з чотирьох міст.
Ідея, яку описує автор, передбачала зокрема спробу перерізати сполучення північніше Слов’янська та вдарити по другорядних дорогах на захід, але цей задум, стверджує Сазонов, «накрився». У напрямку Слов’янська вздовж траси «Бахмут – Слов’янськ», за його оцінкою, просування залишається мінімальним.
Висновок Сазонова: потрібні ресурси «як за Бахмут», але ціна буде іншою
У підсумку Кирило Сазонов робить висновок: щоб досягти результату, РФ довелося б принципово наростити сили в регіоні, причому не «перекинути дві дивізії», а фактично тягнути «все, що є», послаблюючи інші ділянки фронту. Але це створює ризик для противника: ослаблення інших напрямків може відкрити вікна можливостей для дій ЗСУ.
Ключова теза автора — агломерація стала для окупантів «стіною», а спроби одночасно тиснути всюди нагадують «поганого жонглера, який намагається втримати в повітрі занадто багато кульок». Іронічну фінальну метафору Сазонов завершує натяком: такий «жонглер» ризикує «перетворитися на хорошого танцюриста».