Четвертий рік повномасштабного вторгнення та більше десяти років війни, але влада досі не виробила дієвого робочого механізму евакуації з гарячих точок у тому числі з Донеччини.
У той час як чиновники з телевізійних екранів та сторінок в соціальних мережах рапортують про «налагоджений процес евакуації», реальність на транзитному центрі в Павлограді перетворилася на гуманітарне пекло. Про це повідомляють «Новини Краматорського району» з посиланням на голову ГО «Проліска» Євгена Капліна.
Люди рятуються від війни, але натомість потрапляють у нове випробування — хаос, переповнені приміщення і цілковиту відсутність відповідальності держави.
Будемо вдячні саме вам, якщо підпишетеся на наш Telegram-канал «Новини Краматорського району» за посиланням ТУТ. Також, за бажання, ви можете підтримати нас фінансово за посиланням ТУТ. Обов’язково зазначте призначення платежу як «Благодійність». Будь-який внесок – 1, 2, 5 чи 10 – є цінною підтримкою для нас.
Транзитний центр, розміщений у Будинку культури, давно перестав бути схожим на прихисток. Ліжка стоять не лише у залі, а й на сцені, у коридорах, у технічних кімнатах та навіть у колишній дитячій. У ніч з 14 на 15 серпня на парковці ночувало понад 60 людей — просто на землі, під роздані вночі спальники. Лише після цього поставили намет, кинули туди підлогу й завезли 20 ліжок. Але й вони заповнились за кілька годин.
Потік людей не зупиняється: щодоби транзитом проходить понад 400 евакуйованих. Але приймаючих областей фактично немає. Держава спромоглася виділити всього один вагон на Львівщину. Решта логістики лягла на плечі неурядових організацій, які, працюючи на виснаження, рятують ситуацію, поки чиновники відвертають погляд.
Мобільні транзитні пункти по Дніпропетровщині переповнені. Деякі з них заповнені вже на 117%. Куди подіти людей — ніхто не знає. Геріатричні центри по всій країні забиті вщерть, а постанова Кабміну №888, яка мала вирішити проблему маломобільних, так і лишилася папірцем на сайті уряду.
Люди виснажені. Волонтери працюють до знемоги, по 20 годин на добу, іноді й більше. Водії, які возять евакуйованих, змушені працювати по 48 годин без сну й відпочинку, ночуючи просто в полі. Це вже не просто робота — це виживання.
І поки держава в черговий раз демонструє параліч відповідальності, у Павлограді щодня відбувається одне й те саме: люди шукають куди притулитися, а волонтери намагаються втримати систему, що розвалюється прямо на очах.
Ситуація доходить до абсурду: замість нормальної евакуації українці в буквальному сенсі залишаються на вулиці.
Це не гуманітарна допомога, це — приниження. І це не війна винна, а байдужість чиновників, які мають усі важелі для вирішення проблеми, але вкотре роблять вигляд, що нічого не відбувається.
Як кажуть самі евакуйовані та волонтери: «якби день простояти та ніч протриматися…»